За таким щільним графіком у Петриківському районі не працював до цього жодний кандидат в депутати Верховної Ради України.
Це я стверджую і з особистого досвіду (рівно двадцять років тому, будучи завідуючим відділом культури Петриківської райдержадміністрації, теж балотувався у народні обранці по Царичанському виборчому округу № 106), і з аналізу усіх інших виборчих кампаній, у яких завжди брав активну участь.
Хоча чим-чим, а високим темпом своїх дій наш кандидат по 29-му мажоритарному виборчому округу Микола Дзоз нікого не здивує. Микола Оникійович, скільки я його знаю, ніколи і нічого не робив, не робить унапівсили.
Якби це було так, то уродженець згадуваного Дмитром Яворницьким у своїй “Історії запорозьких козаків” невеличкого козацького поселення Галушківка (нині перебуває у адміністративних межах села Гречане), син вчительки і колгоспного тракториста не досяг би таких вагомих фахових і життєвих вершин: не став доктором технічних наук, професором, автором понад півсотні наукових робіт і винаходів, не попрацював би на полярній станції в Арктиці, не взяв участь у геолого-розвідувальних експедиціях на Кольському півострові, в Казахстані і Монголії, не заснував сучасний високотехнологічний завод, не став відомим у краї спонсором і меценатом.
Микола Оникійович Дзоз – яскравий приклад для наслідування, особливо для нашої нинішньої зневіреної молоді.
Коли ти розумний, працьовитий, ініціативний, не боїшся експеременитувати, по-справжньому любиш отчу землю, то успішним фактично в усьому (науковій діяльності, публіцистиці, у поєднанні теорії з практикою, у особистому житті) можна стати і не виїжджаючи у пошуках кращої долі у чужі краї, за кордон.
Та давайте пошукаємо відповідь на дуже важливе особисто для мене запитання: чому я, практично не роздумуючи, без найменш вагань, відразу залюбки зголосився на пропозицію Миколи Оникійовича, увійти до його виборчого штабу?
Основна причина – це повна довіра до цієї людини, віра у її величезний інтелектуальний, професійний і морально-етичний потенціал.
Не буду приховувати, я завжди був переконаний, не змінив цієї точки зору і сьогодні: значно більше для того чи іншого села, селища, містечка, міста зробить той депутат, той народний обранець, який саме тут народився, якого з цією землею пов’язує родове коріння.
Та й з довіреною особою Миколи Дзоза доктором історичних наук, професором Костянтином Богомазом у мене вже не перший рік добре порозуміння щодо діяльності громадських організацій і об’єднань у нашому районі, області, державі, з переважної більшості петриківських і загальноукраїнських проблем.
Та повернемося власне до того, з чого почали.
Лише на цьому тижні, у вівторок, Микола Дзоз, як кандидат у народні депутати по 29-му мажоритарному виборчому округу, зустрічався з трудовим колективом Царичанського РЕМу, педагогами Петриківської середньої і Червонопартизанської неповної середньої загальноосвітніх шкіл, дитячого садочка №2 “Ромашка” (з їхніми колегами з ДНЗ №1 “Сонечко” подібна зустріч відбулася днем раніше), поспілкувався у ПТУ-79 з директором профтехучилища, майстрами виробничого навчання і учнями, які уже мають право обирати депутатів Верховної Ради України, відвідав Свято-Георгієвський храм…
Найбільш емоційним виявилося перебування Миколи Дзоза на своїй малій батьківщинi. На Галушківці за доброю багаторічною традицією місцеві козаки на чолі з отаманом Протовчанської паланки Славного Війська Запорозького Низового Анатолієм Ламзою святкували День Українського козацтва, який відзначається саме 14 жовтня.
Звернення Миколи Оникійовича до доволі значної кількості присутніх на святі місцевих жителів і приїжджих гостей, яке почалося зі слів: “Я стою на тій вулиці, де народився”, його побажання кожному з нас і Україні миру, процвітання та щасливого життя для дорослих, а ще більше – для малечі, нікого не лишили байдужим.
Того дня найчастіше піднімалося дві теми: якомога скоріше припинення бойових дій на Сході України, відновлення миру на усій території нашої держави та прохання не помилитися 26-го жовтня з вибором і обрати найбільш гідного, який врешті-решт виявиться спроможним зробити мрії своїх виборців про краще життя нормою повсякденної реаальності.
У решті інших випадків спілкування зі своїми виборцями Микола Оникійович, щоправда з урахуванням професійної специфіки, будував за зараннє обраною тактичною схемою.
Під час свого перебування у Свято-Гергієвському храмі він взяв участь у церковній службі з нагоди Свята Покрови з Божественною літургією, освяченням води малим чином, з молитвою батюшки за мир у єдиній неподільній Україні та пройшов, несучи ікону “Покрова пресвятої Богородиці” Хресною ходою навколо будівельного майданчика майбутнього Свято-Покровського козацького собору.
Немало часу кандидат присвятив висвітленню того, що спонукало його взяти участь у виборах.
В освіті, переконаний Микола Дзоз треба добиватися виконання норм і положень Конституції України щодо безкоштовного надання освіти. У нас не повинно бути платних і не державних колелджів, інститутів, університетів, академій. Лише за цієї умови можна забезпечити належний контроль і надання студентам знань на рівні кращих європейських і світових аналогів.
Не може, не дозволяє совість і власні переконання, кандидату змиритися і з дітищем Сергія Тігіпка – пенсійною реформою. Адже у нас сьогодні до запропонованого реформатором пенсійного віку доживає далеко не кожний потенційний пенсіонер. Спочатку треба створити належні, як у ситій Європі, умови для життя переважної більшості, забезпечити роботою і гідною заробітною платою. А усі намагання зробити це тоді, коли переважна більшість населення проживає за межею бідності, коли в державі відсутній середній клас,інакше, як злочином перед своїм народом і не назвеш.
Іти до Верховної Ради потрібно ще й для того, щоб добитися відміни нині діючої медичної реформи. Про яке здоров’я нації може йти мова, коли за деякими довідками людям доведеться їхати за сотню кілометрів. А колишня добре налогоджена система громадського транспорту зруйнована, а бензин страшенно дорогий, а окремі медичні послуги лікарі зможуть надавати тільки у міських лікарнях…
Та це, як кажуть, квіточки у порівнянні з тим, що чекає кожного українця, кожного жителя Дніпропетровської області, Петриківського району, якщо переможе нинішній варіант адміністративно-територіальної реформи. Та власне тоді мова про Петриківський район, взагалі, не йтиме.
Всю нашу область ініціатори територіальної реформи планують поділити усього на 5 районів навколо великих міст.
Про нормальний повноцінний розвиток петриківських сіл і селищ можна буде забути. Ми це вже проходили у 1963 році. Тоді після розчленування Петриківського району між Царичанським і штучно створеним Дніпропетровським районами за рахунок Петриківки майже хутір Царичанка перетворився на сучасне містечко. Хіба можна порівняти збудоване за ці десятиліття за державний кошт школа, лікарня, районний будинок культури, інші громадські споруди у нас і у них. Якщо хтось сьогодні тішить себе думкою, що Дніпродзержинськ буде краще дбати про розвиток сільської інфраструктури, а не своєї власної, то такого мрійника-утопіста у подальшому чекає дуже глибоке розчарування.
Ось для того, щоб подібного не сталося, щоб у новій Верховній Раді було кому відстоювати інтереси жителів Петриківщини, і потрібно 26 жовтня одностайно віддати свої голоси за Дзоза Миколу Оникійовича.
А ще в разі свого обрання у нашого кандидидата є цілий пакет готових до практичного втілення найрізноманітніших ідей і пропозицій щодо створення сприятливих умов для побудови і розвитку власного промислового і сільськогосподарського виробництва, зменшення податкового тиску, розбудови на основі власних українських можливостей автономної незалежної енергетики країни, створення на селі міні-виробництв з переробки сільгосппродукції, створення у наших селах сучасних спортивно-оздоровчих баз, які б працювали на безкоштовній основі, та багато-багато іншого.
Одним словом, сьогодні альтернативи Миколі Дзозу, як депутату-державнику, я серед інших кандидатів у депутати Верховної Ради України по 29-му виборчому округу не бачу!
Тож усіх, хто думає про процвітаюче майбутнє ріднокраю, закликаю 26 жовтня прийти на свої виборчі дільниці і проголосувати за Дзоза Миколу Оникійовича!
Анатолій Лисенко, помічник кандидата в депутати Верховної Ради України.