З кандидатом у народні депутати України по 29-му мажоритарному округу Миколою Дзозом особисто знайомий давно. Вперше зустрілися, коли він вчителював у Петриківці. Частенько контактували і тоді, коли Микола Оникійович був депутатом Дніпропетровської обласної ради.

     За роки незалежної Української держави і її ровесника Петриківського району ми пережили безліч різних виборчих кампаній. Щодо тих депутатів, кого ми обирали відстоювати наші інтереси у Верховній Раді, траплялися різні. І ділові, вірні даним обіцянкам (таких все ж було менше), і ніякі, які про свого петриківського виборця забували відразу після того, як Центральна виборча комісія оприлюднювала остаточні результати виборів.

     Як на мене, то найефективнішим практичне втілення своїх передвиборчих програм було не у депутатів Верховної Ради (виключення – Станіслав Сафронов, Віктору Бутківському з його найкращою, найдієвішою передвиборчою кампанією на це просто часу не вистачило), а у депутатів обласної ради: Миколи Палія (в тандемі з Володимиром Бабенком) і все того ж Миколи Дзоза. Хоча відразу хотів би застерегти: це моя особиста думка і я її нікому особливо не нав’язую.

     У чому вбачаю головну підставу для подібних висновків? І Микола Васильович, і Микола Оникійович – уродженці Петриківського району. Перший народився в Улянівці, Дзоз – на Галушківці (сьогодні входить до складу села Гречане). Обоє чудово знають село, а головне – у них сільський склад розуму.

     Про що кожний з нас найчастіше думає, перш, ніж щось зробити? Якою буде реакція сусідів, інших односельців на наші дії? Як у разі невідповідності початкового задуму кінцевому результату (та ще тоді, коли про все відомо іншим), людям у очі дивитимешся?

     А у містах люди нерідко не знають в обличчя навіть тих, хто десятиліттями з ними проживає у одному під’їзді, на одній сходовій клітці.

     Саме з цієї причини я завжди більше довіряю землякам.

     Ще одним аргументом на користь кандидатури Миколи Дзоза те, що його мама, як і я сам, усе своє життя провчителювала. Хоча хтось цей аргумент, як серйозний, можливо, і не сприйме.

     Мені у спілкуванні з Миколою Оникійовчем завжди імпонували чітка логіка побудови проголошених думок, вірність даному слову, величезне бажання не на словах, а на ділі, зробити життя земляків кращим, заможнішим, захищенішим. Під час цих бесід неможливо було не звернути увагу на голос Миколи Оникійовича – спокійний, тихий. Я й сам у розмовах з людьми, літніми, молодими, зовсім юними, не раз ловив себе на думці: щоб повернути співрозмовника у свою “віру”, не обов’язково перетворюватися на Левітана.

     А ще мені подобається творчий підхід до кожної справи, за яку б не брався цей кандидат. Якби на державному Олімпі більше дослухалися до думок, ідей, ініціатив Миколи Дзоза, то і ми б жили не так, і Україна була б економічно розвинутішою, більш багатою, а головне – абсолютно самодостатньою!

     Тож саме такими і повинні бути народні обранці: знаючими професіоналами з багатим фаховим і життєвим досвідом, які зробили себе самі, які знають справжню ціну добра і зла, взятих на себе зобов’язань перед власною совістю і суспільством, які завжди у своїх діях керуються здоровим глуздом і загально прийнятими людськими моральними цінностями.

     І сам через усе вище викладене я і сам 26 жовтня голосуватиму за кандидатуру Миколи Дзоза, і раджу це зробити не лише чаплинцям, а й усім виборцям 29-го виборчого округу!

Микола ПИЩИДА, голова Чаплинської сільської ветеранської організації.