“Один чоловік, сидячи під сонцем

          на схрещенні двох шляхів, гірко

плакав, а коли перехожий запитав:

  про що він льє сльози? –  відповів:

     від мене сховалася моя тінь,

а тільки вона знала, куди мені іти”

                                                    (східна притча)

Ця східна притча кожний раз приходить на думку, коли починаєш задумуватися, куди рухається наша країна, вірніше сказати, куди рухаємося ми, на Схід, чи на Захід?

Звичайно, найти вірне рішення завжди складно, тим більше такої архіскладної, віками заплутаної і навмисно зміненою історією, де переплелися в клубок політичні, соціальні і економічні питання. Мені, наприклад, як людині, яка виховувалася в радянські часи, яка працювала на більшій частині території Радянського Союзу, від Півночі до Півдня і від Заходу до Сходу, яка особисто знає, що таке полярне сяйво, красоти Середньої полоси, Казахстанські степи, замерзлі острови Північного Льодового океану і пустинне узбережжя висихаю чого Каспійського моря, величні сопки і озера романтичного Мурманська, середньорічні краєвиди ще не зруйнованого Спітака…, – звичайно ближче і рідніші республіки в недавньому минулому Великої країни.

Але, на жаль, це моє, особисте, ностальгічне і можливо, що це те, що, як і таким як я співвітчизникам, минуле, заважає знайти вірне для моєї рідної України рішення.

Тому давайте спробуємо відкинути особисте, що там запало в душу, тим більше можливо корисне для себе, а не для свого народу і спробуємо наскільки в нас вистачить духу і об’єктивності, розібратися куди все ж таки нам рухатися, де нам шукати “свою тінь”.

Звичайно, нашому нинішньому суспільству надзвичайно важко прийняти вірне рішення по причині того, що воно по перше – багатонаціональне, а по друге – багато партійне, а це значить, що будуть прийматися рішення виходячи в першу чергу інтересів партійних, в той час, як тут, повинні бути враховувати виключно державні інтереси.

Так як наша країна знаходиться на стадії, розбудови, то було б краще,  якби на цей період взагалі була заборона на діяльність всіх без винятку партій і за таких умов ми змогли б дійсно прийняти демократичне рішення. Адже слово “демократія” походить від слова “демос”, що означає народ.

На жаль, нам приходиться, приймати рішення за умови діяльності і більше сотні партій,  а значить більше сотні поглядів, інтересів і вузько партійних цілей. Якщо до цього добавити, що всі державні інститути формуються виключно представниками великого капіталу, а це значить, що вони вирішують, в першу чергу свої і зачастую далеко не державні інтереси, – то в цьому разі недовго і тінь свою втратити і на роздоріжжі заплакати…

І все ж таки, який напрямок для країни перспективніший?

Візьмемо промисловість. Тут потрібно виходити з того, що, якщо і допустити, що відродилася б колишня держава в межах Радянського Союзу, то і в цьому випадку, уже ніхто не буде відновлювати і тим більше будувати нові підприємства на території України. Капітал Російської Федерації зовсім не зацікавлений в цьому, так як там надзвичайно великі території, проблема незанятості населення, а тому їм набагато доцільніше і корисніше розміщувати виробництва в себе вдома. Підтвердженням служить аналіз діяльності російських компаній за останні 20 років. Фактично всі підприємства в Україні, які були викуплені, або зв’язані з російським бізнесом, на сьогоднішній день зупинені, або знищені. І причина тут полягає зовсім не в політичному, чи національному питанні і тим більше не тому, що Україна сьогодні заговорила про свою переорієнтацію на Захід. Україна не сама змінила свої погляди. Її це змусила зробити сама Росія. Адже український капітал і не думав переорієнтовуватися на Захід, коли Росією практично було зупинений нафтопереробний комплекс, коли почали розроблятися проекти в обхід України північного і південного потоку, коли було зупинено корабле- і літакобудування, коли розпочалося руйнування атомно-енергетичного комплексу…  . Відновити ці галузі і в цілому нашу промисловість хочемо ми цього, чи не хочемо, ми зможемо тільки створивши необхідний клімат для Західного капіталу. Росія цього не зможе зробити, аби й захотіла. Наглядний приклад цьому стан промисловості самої Російської Федерації. Вона сама зацікавлена в приході на її території не українських, а західних компаній тому, що там нові технології і нові можливості.

В той же час в Західних державах протилежна проблема, – перенаселення і недостатність територій. Якщо до цього добавити, що на їх територіях практично закінчилися сировинні ресурси, то сама логіка підказує, що Західний капітал сам в першу чергу зацікавлений в перенесенні своїх виробництв на нові території. Україна для них набагато привабливіша, а ніж, скажемо, Китай, чи Росія… Але сьогодні ми спостерігаємо протилежну картину. Західний капітал іде в Китай і Росію, тому що, у нас робиться все можливе, з допомогою тієї ж Росії, щоб не допустити Західну технологію на Українські землі.

Відродження , а тим більше розбудова нових виробництв в атомно-енергетичній, автомобільній, металургійні, нафтохімічній, ракетно-космічній галузях, корабле- і літакобудуванні. Ні на сьогоднішній день практично не можливо без залучення сюди потужного технологічно-виробничого, фінансового і сировинного потенціалу Заходу. Росія об’єктно тут нам не допоможе навіть тоді якби вона цього захотіла, так як у неї в самої цього потенціалу немає.

На превеликий жаль, тут існують інші спільні інтереси українського і російського капіталу. Вони заключаються в тому, що більшість українських підприємств викуплених своїм або російським бізнесом за 20 з лишнім років абсолютно не модернізовувались, виключно працювали на фізично і морально застарілому і зношеному обладнанні і звичайно сьогодні не готові з цим багажом іти на ринки інших, чи ринок Росії, країн, тим більше західних. Російський капітал в той же час зацікавлений в недопущенні західного капіталу на території України, щоб не вирощувати собі ще одного потужного конкурента.

В України надзвичайно великий потенціал. Я уже писав на цю тему, що тільки по записам ядерної сировини Україна входить в двадцятку найперспективніших країн в енергетичному відношенні, які зможуть вижити в майбутньому, коли наступить енергетичний голод. Хочемо ми того, чи не хочемо, але за ядерною енергетикою майбутнє і шанс людства вижити. Ядерної енергетики не слід боятися, слід боятися застарілих, незрілих технологій.

Все вище сказане, якщо не більше можна сказати і про аграрновиробничий  комплекс. Тільки за допомогою західного капіталу і технологій можна відбудувати сільське господарство. Україні Бог дав те, що практично не дав нікому, це українські землі – чорноземи. Потрібні тільки фінанси і технології і ввесь світ “у наших ніг”. Їх ми можемо взяти тільки на Заході…

На закінчення, декілька слів про легку промисловість. Так склалося історично, що ми цю надзвичайно важливу для країни галузь не те що не до оцінюємо, а просто не достатньо приділяємо уваги. Звідси з’являється все китайське, звідси покинути шахтарські міста, звідси не знаємо, що робити з незанятістю на селах.

Легка промисловість. Хтось мені може показати брендові російські моделі одягу, взуття, або інших товарів. Відрядження легкої промисловості, а її відроджувати потрібно практично до нуля, взагалі не можливо без приходу західного капіталу.

Так я люблю Росію, ціню її і безмежно поважаю, я багато років пробував все ж таки знайти переваги Східного шляху, але кожного разу логіка говорить протилежне. Мабуть нам дійсно певний час потрібно пожити окремо, навести порядок в своїх хатах, підготуватися, а потім вже, як два хороших, зажиточних брата будемо дружити, співпрацювати і допомагати один одному.

Хай щастить нашим народам!

Слава Україні!